19.05.
Контрольна робота№4
Сучасна література в юнацькому читанні
Тестові завдання
https://docs.google.com/forms/d/1Ww19uughKHjdZC50ZOVFEA0AbKTgLZCyVkCkYt9ATqk/edit
12.05.
Сучасна література в юнацькому
читанні
Тема уроку: Й. Яґелло –
польська письменниця, авторка творів для дітей та молоді. «Кава з кардамоном»: синтез
підліткової повісті (стосунки в родині, перше кохання) та детективу
(розгадування сімейної таємниці)
Мета: ознайомити з
життям та творчістю Й. Яґелло ; повідомити про особливості твору «Кава з
кардамоном» (жанр, особливості композиції, проблеми); увести новий
літературознавчий термін — нонконформізм; розвивати уміння спілкуватися з
однолітками, навчатися самому, навчаючи інших; прищеплювати інтерес до
творчості сучасних письменників
Хід уроку
1.Тестові завдання з теми твору "Алхімік"
2.Не знаю, якою магією володіє цей напій, але
запах кави завжди супроводжує важливі моменти життя. Тому що за словами "йдемо пити каву" однозначно
завжди мається на увазі щось більше, ніж пити напій із чашки. "Давай ще
кави поп'ємо" - давай ще поговоримо, пройдемося разом, помовчимо,
подивимося один на одного, поспілкуємося.
-
Які асоціації у вас
викликає філіжанка кави?
Отже, тема нашого уроку: Й. Яґелло – польська письменниця,
авторка творів для дітей та молоді. «Кава
з кардамоном»: синтез підліткової повісті (стосунки в родині, перше
кохання) та детективу (розгадування сімейної таємниці). (запис у зошити)
3.Йоганна Ягелло– відома сучасна польська письменниця.
Журналіст: Доброго дня, пані! Раді вітати вас
на Україні!
Й.Ягелло. Книга отримала номінацію на нагороду Donga і потрапила у «Список скарбів»
Музею дитячої книги.
Й. Яґелло «Шоколад із чилі».
Закінчення «Кави...» могло здаватися остаточним. Але я сприймала текст як
відкритий. Незрозуміло було, як Лінка впорається зі сплатою за навчання в
омріяному ліцеї — i це один із найважливіших моментів наступної книжки. Від читачів
чула питання про наступну частину «Кави...».
Місце народження
|
|
Навчання
|
|
Перший дебют
|
|
Номінації книги «Кава з
кардамоном»
|
|
Український перекладач
книги
|
|
Назва другої книги про
Лінку
|
5.Аналіз тексту літературного твору
- Якою є
композиція роману Й. Яґелло «Кава з кардамоном»? (Композиція твору досить
проста: роман містить пролог, епілог та 10 розділів. Назви розділів — це назви
місяців року, у які відбувалися певні події в житті 15-річної учениці гімназії
Ліни.)
- Складіть сюжетну лінію роману Й. Яґелло «Кава з
кардамоном».
- Який жанр твору? Доведіть свою думку.
- За яких обставин з’являється кава у творі?
« Лінка відчула гіркуватий присмак, пом’якшений
чимось солодким. Під оксамитовим, ледь медовим відтінком крилося іще щось, наче
відкривалося якесь друге дно» - це про
каву , яку приготував Адріан для Лінки – це може бути метафоричною характеристикою
Лінки чи ні, чому?
-
Навіщо додають кардамон?
«Найзапашніший кардамон купують нелущеним. Із сухих
зелених стручків слід старанно вилущити маленькі чорні зернятка. Мелену каву,
найкраще арабіку, заварити в джезві, додаючи зернятка кардамону. Пропорції: дві
чайні ложечки кави з верхом і 4-5 стручків кардамону на велику чашку кави.
Напій настояти протягом 5 хвилин, тим часом підігріти молоко (стежити, щоб не
закипіло, якщо не любимо пінки). Запарену каву перелити до великої чашки й
долити молока. Підсолодити медом. Кава з кардамоном розігріває, бадьорить і
покращує настрій»
-
Чому роман має назву «Кава з кардамоном?
1.
Дайте коротку
характеристику технології приготування кави. Які особливості дає каві кардамон?
6.У тексті книги можна простежити певні тенденції поняття
«Нонконформізму», яке ввів у літературу англійський письменник Джером Девід
Селінджер у своєму романі «Над прірвою у житі», адже, по суті, Лінка Йоанни
Ягелло, як і Голден Коліфілд Селінджера бунтує і висловлює власний протест
проти аморального і бездушного світу дорослих.
Словникова робота.
Нонконформізм - незгода, неприйняття або критичне сприйняття норм,
цінностей, цілей, панівних у конкретній групі в конкретному суспільстві.
В деяких випадках нонконформізмом називають просто
готовність індивіда відстоювати свою особисту позицію в тих випадках, коли вона
суперечить позиції більшості.
3.
Позиція «так», «ні».
Чи дійсно у творі є нонконформізм? Доведіть або
спростуйте це.
( Ліна відстоює свою позицію у родині, намагається
розкрити таємницю,сперечається з бабусею, вітчимом,матір’ю,другом)
Завдання.Читати роман Й. Яґелло «Кава з кардамоном»
05.05.
Тема. Шлях Сантьяго до
істини за книгою Паоло Коельо «Алхімік»
Мета: формувати навички ідейно-художнього аналізу твору, вдосконалювати навички визначати роль системи
образів у розкритті ідейного змісту твору; розвивати логічне мислення;
виховувати повагу до духовних цінностей людства.
Хід уроку
1.
Словникова робота: Що таке істина?
1)
Моральний ідеал, справедливість (книжне).
2)
Достовірне знання, що правильно відображає реальну
дійсність у свідомості людей (філософське).
3)
Положення, твердження, судження, перевірене практикою,
досвідом.
2.
Проблемне питання уроку:
Чи варто було Сантьяго вирушати у небезпечну подорож, щоб кінець кінцем повернутися на попереднє місце?
Чи варто було Сантьяго вирушати у небезпечну подорож, щоб кінець кінцем повернутися на попереднє місце?
А тепер разом із
Паоло Коельо і героєм його книги Сантьяго ми відправляємося на пошуки істини.
Наш урок — це
урок-мандрівка. Під час мандрівки у нас буде працювати п’ять груп, які будуть
«збирати істини» під час кожної зупинки; це допоможе головному герою знайти
скарби.
Пункт відправлення — зруйнована церква. Що вона символізує? (Забуті моральні християнські цінності).
Перша зупинка — Тариф
Бесіда
1.
Із якою метою Сантьяго йде в Тариф?
2.
Що пропонує йому циганка?
3.
Хто такий Мелхіседек?
4.
Що радить він Сантьяго?
5.
Яку плату називають циганка і Мелхіседек? Що вона
означає?
(У Біблії сказано: віддай
десяту частину свого прибутку Богові. Значить, люди повинні йти за Богом).
v Друга зупинка — африканський порт Танжер.
Бесіда
1.
Чому Сантьяго змушений працювати у Продавця кришталю? Хто
він насправді?
2. Що символізує чорний кришталь? (Із
його допомогою алхіміки передбачали майбутнє).
v Третя зупинка — пустеля Сахара
Бесіда
1.
Чи випадкова зустріч Сантьяго і Англійця? Що дала вона
хлопцеві?
2.
Що символізують Провідник каравану та Пустеля? (Провідник — людина, котра пізнала таємниці
буття; Пустеля — небезпечне і таємниче життя)
3.
Який висновок зробив Сантьяго, прочитавши книги, що їх
дав йому Англієць? (Світ має Душу.
Зрозуміти Душу Світу — це значить розуміти мову речей і знаків, що нас
оточують).
v Четверта зупинка оаза Ель-Фаюм
Бесіда
1.
Що означає оаза? (Відпочинок,
відшукане щастя)
2.
Що зрозумів юнак при зустрічі з Фатьмою?
3.
Про яких воїнів
говорила Фатьма? (Це шукачі духовних
скарбів. Тільки духовно багаті люди здатні на справжнє кохання).
4.
Чому саме Алхіміку випадає провести Сантьяго до
Пірамід? (Він здобув Еліксир життя і Філософський камінь).
v П’ята зупинка — табір Блакитних Вершників.
Бесіда
1.
Яку роль відіграє зустріч Сантьяго з Блакитними
Вершниками? (Це Воїни світла, які випробовують людину на
шляху до пірамід)
2.
Що таке любов за розумінням Сантьяго? (Це взаємозв’язок усього живого і неживого в
природі. Це відповідальність кожного перед іншим. Це те, що перетворює здобич в
сокола, сокола — в людину, а людину — в пустелю. Це те, що перетворює свинець у
золото, а золото знову ховає під землею).
3.
Хто допоміг Сантьяго в останньому випробуванні?
Висновок: Піраміди
—це Божий храм, де зберігаються скарби
душі людської
5.
Де Алхімік порадив Сантьяго шукати скарби? (Там,
де заплаче серце).
А де може заплакати серце? ( У
пункті відправлення — на батьківщині).
6.
Хто такі дезертири? (Люди, які відмовляються боротися зі
злом)
7.
Де знайшов скарб Сантьяго?
Давайте складемо маршрут подорожі Сантьяго, а заодно і композиційну схему
твору.
Складання маршруту подорожі.
28.04
Паоло Коельйо Алхімік. Значення творчості
П. Коельйо для сучасності. Ознаки роману-притчі
Мета:знання про життя та творчість П. Коельйо; розуміння особливостей філософсько-естетичної концепції його творчості
Хід уроку
1. Тестові завдання з теми М.Метерлінк "Синій птах"
2 . Що називають притчею? (Притча — невелика повчальна алегорична оповідь, у якій опосередковано, приховано (підтекстово) присутня мораль. Притча — це повчальна розповідь з історії чи навколишнього життя, що має на меті викласти духовні чи моральні істини. Основою цього жанру є алегорія; головним завданням — моральне або релігійне повчання. Цей жанр поширений у Євангелії, оскільки в алегоричній формі виражає духовні настанови (притчі соломонові).)
· Пояснити значення слова алхімія. (Донауковий напрям у розвитку хімії, що виник у Єгипті у IV-III ст. до н. е., головною метою якого було здобуття філософського каменядля перетворення неблагородних металів на золото та срібло й отримання еліксиру довголіття.)
3.Сім чудес світу — це намагання людей зрозуміти будову
Всесвіту, розгадати таємниці життя,
бажання проникнути у ці таємниці. За допомогою вони зверталися до чорної магії,
до алхімії і до Бога.
3 Життєвий і творчий шлях Паоло
Коельо.
Девізом життя Паоло були слова: секрет життя в тім, щоб сім разів упасти.
Але вісім разів піднятися.
Його життя — це падіння і підйоми. Але підйомів було більше.
Народився Паоло Коельо в Бразилії, у м. Ріо-де-Жанейро в сім’ї інженера в1947р. Ще в дитинстві мріяв стати письменником, але
в 60-ті роки в Бразилії мистецтво було заборонено воєнною диктатурою —
художників і письменників переслідували як злочинців.
За відмову стати інженером 17-річний Паоло був поміщений батьками у
психіатричну лікарню.
І лише через три роки його випустили. Досвід і переживання цих трьох років
майстерно описав у романі «Вероніка вирішує померти».
Вступив на юридичний факультет. Але покинув через 4 роки навчання.
Стає композитором, пише пісні. Хіпі, журналіст, рок-зірка, актор,
драматург, театральний директор, телевізійний продюсер — таке буремне життя
письменника закінчилося у 1982 році під час його поїздки в Європу. В Дахау, а
потім в Амстердамі у Паоло відбулася містична зустріч з «j», його новим наставником, який
переконав його пройти по Дорозі в Сантьяго — шляхом
середньовічних паломників із Франції до іспанського міста Сантьяго – де – Компостелла. Паоло здійснив це паломництво у 1986 році. Воно стало поштовхом до творчості і невичерпним
джерелом сюжетів для книг.
А ще, перебуваючи в Амстердамі,
потрапив до католицького ордену RАМ, де навчився розуміти мову знаків і
прикмет. Тому в його книгах часто йдеться про те, що чудеса трапляються в житті
звичайних людей.
1987 року виходить з друку «Алхімік». Ця книга принесла Коельо не тільки
світову славу, але й отримала статус сучасної класики.
Про неї ми і будемо сьогодні говорити.
§ Творчість Паоло Коельо
Найвідоміші твори письменника:
«Щоденник мага» (1987 р.)
«Бріда» (1990 р.)
«П’ята гора» (1996 р.)
«Книга Воїна світла» (1997 р.)
«Вероніка вирішує померти» (1998 р.)
«Одинадцять хвилин» (2003 р.)
«Відьма із Портобелло» 92007 р.)
«Переможець залишається сам» (2009 р.)
§ Цікаві факти про Паоло
Коельо
1.
Його книги перекладені на 67 мов і видані у 150 країнах
світу.
2.
Він — Кавалер ордена Почесного легіону (Франція).
3.
Особливий радник ЮНЕСКО
з питання «Міжкультурного і міжрелігійного діалогу»
4.
Член Бразильської Академії Мистецтв
5.
У 2006 р. став Послом Миру ООН
6.
Володар 25 міжнародних премій і нагород.
5.Завдання: читати Паоло Коельо «Алхімік»
21.04.2020
Про зміни в драматургії кінця XIX- початку XX століття
Зміна світогляду людини другої половини XIX століття, криза у мистецтві, занепад реалізму зумовили появу нових тенденцій у розвитку драматургії кінця XIX - початку XX ст., у результаті яких виникла «нова драма». Поновимо у пам’яті основні відомості про цю художню форму.
«Нова драма» — художнє явище європейської драматургії кінця XIX — початку XX століття, що протистоїть традиційній драмі (античній, шекспірівській, класицистичній, реалістичній). Біля її витоків стояли Генрік Ібсен (Норвегія), Бернард Шоу (Англія), Антон Чехов (Росія), Август Стріндберґ (Швеція), Герхарт Гауптман (Німеччина), Моріс Метерлінк (Бельгія) та ін.
«Нова драма» з’явилася у час, коли в театрі панували п’єси, що були далекі від життя. Із самого початку свого існування вона намагалася привернути увагу глядачів до найболючіших тем сучасності. Це призвело до зміни самого статусу драми, яка перестає бути тільки джерелом насолоди і розваги для публіки. «Функція театру полягає у тому, щоб збуджувати людей, примушувати їх думати», — зазначає Бернард Шоу. Драматурги-новатори роблять драму серйозним жанром, що вимагає розумових та творчих зусиль.
У «новій драмі» відбилися ознаки перехідної епохи. У ній поєдналися і зв’язок із багатовіковою літературною та театральною традицією, і розрив з нею; творці «нової драми» шукали нові художні засоби, які відповідали б драматичним зламам межі століть.
Пригадаймо основні ознаки «нової драми» порівняно із традиційною.
❖ Умовність та узагальнене відтворення дійсності Якщо у традиційній драмі автори наслідували реальне життя, достовірно зображаючи дійсність, то у «новій» лише умовно відтворювали загальну атмосферу епохи і часу, створювали свого роду «стилізацію», прагнучи показати внутрішні суперечки особистості, її духовні шукання.
❖ Актуальна проблематика. «Нова драма» порушує гострі соціальні, морально-етичні проблеми, часто такі, що у звичайному житті приховувались або замовчувались; у той час як драма традиційна зосереджувалася на окремій трагедії у житті певної людини. Так, у драмі «Ляльковий дім» Г. Ібсен порушує важливе для сучасного авторові суспільства питання становища жінки. Б. Шоу наголошував, що Шекспір показував «нас самих, але за незвичних ситуацій», а Ібсен — «нас у власних ситуаціях», «те, що відбувається з йото героями, відбувається і з нами».
❖ Новий тип драматичного конфлікту, В основі «нової драми» не протистояння характерів, як це було у традиційній драмі, а зіткнення ідей, поглядів. Рушієм сюжету є не дія та інтрига, а психологічні колізії. Б. Шоу так про це говорив: «У нових п ’єсах драматичний конфлікт побудований не навколо вад людини, її жадібності або щедрості, образи або марнославства, недоречностей і випадковостей тощо, а навколо зіткнення різних ідеалів». Суголосну думку висловлював і український письменник Микола Вороний: «Нова драма малює боротьбу індивідуума з самим собою; це драма почувань, передчувань, докорів сумління, драма непокою, вагання волі, ляку і жаху... Вся увага художника в ній скуплюється на психологічній концепції, через те, не пориваючи з реальністю, він інтригу, зовнішні обставини, побутові ознаки відсуває на другий план».
❖ Аналітична композиція драми Новий тип драматичного конфлікту породив й особливу композицію драми — аналітичну. Вона полягає у послідовному розкритті таємниць та внутрішньої нестабільності персонажа, що приховуються за зовні щасливою оболонкою зображуваної дійсності. Зав’язкою дії, як правило, є подія, що відбулася ще до початку п’єси, а змістом самої драми стає аналіз причин такої події. Натомість для традиційної драми була характерна така композиція (у загальному вигляді): у першому акті — експозиція, у другому — конфлікт, у третьому — його вирішення. Іще однією особливістю композиції «нової драми» є її відкритий фінал. Ібсен зазначав, що «п’єса не закінчується із падінням завіси після п’ятої дії, справжній фінал — за її межами; письменник позначив напрямок, в якому необхідно шукати цей фінал, потім — [...] справа кожного читача самостійно дійти до фіналу...
❖ Новий тип головного героя. Якщо героєм традиційної драми є той чи інший «соціальний тип» (у Мольера — хитрий слуга, пихатий буржуа, жадібний купець), то у «новій драмі» героєм стає носій ідеї, особистість, «духовний симптом» епохи (Нора з «Лялькового дому» Ібсена, яка бореться за свої права у сім’ї та суспільстві).
❖ Внутрішня дія. Зовнішня дія у «новій драмі» у силу її конфлікту та нового типу головного героя поступається внутрішній. Якщо традиційній драмі властива активна боротьба, то у «новій драмі» переважають роздуми, дискусії, пошуки істини.
❖ Оновлені зображально-виражальні засоби. Особливу роль у «новій драмі» відіграють ремарки та паузи, які з допоміжних засобів традиційної драми перетворюються на основний елемент тексту. Вони визначають ключові елементи у розвитку сценічної дії та формують підтекст. Мова п’єси набуває глибокого символічного змісту. Прихований зміст драматичних реплік, вчинків персонажів стає важливішим за їхнє пряме значення. Таким чином, у тексті «нової драми» існує ніби два плани: перший — те, що говорять персонажі, другий — те, що відбувається («подвійний діалог»).
«Нова драма» — це явище, що пов’язане і з драматургією, і з театром. Тому зміни відбулися і у сценографії. Сучасний театр, за словами шведського драматурга Августа Стріндберґа, тяжіє до повсякденного життя, до строгості виразних засобів й інтимного спілкування з публікою. Декорації та костюми персонажів «нової драми» деталізовані, імітують справжні; гра акторів стає природнішою та наближеною до реального життя; значно підвищується роль режисера.
Як ви знаєте, виникнення «нової драми» пов’язують із драматичною творчістю Генріка Ібсена. Більшість з творців «нової драми» були тільки авторами п’єс, а ще й теоретиками драми (Б. Шоу, А. Стріндберг, М. Метерлінк), вони вели активні пошуки у царині драматургічної і театральної діяльності.
«Нова драма» — цікаве і різноманітне художнє явище, що представлене у різних проявах. Так, вам уже відомо про «драму ідей», «драму-дискусію» Генріка Ібсена та Бернарда Шоу. У цьому розділі ви розширите свої знання про драматичні твори і дізнаєтесь про «символістський театр» Моріса Метерлінка.
Читати статтю підручника,написати опорний конспект з теми.
Завдання:прочитати драму-феєрію Моріса Метерлінка"Синій птах"
❖ Новий тип драматичного конфлікту, В основі «нової драми» не протистояння характерів, як це було у традиційній драмі, а зіткнення ідей, поглядів. Рушієм сюжету є не дія та інтрига, а психологічні колізії. Б. Шоу так про це говорив: «У нових п ’єсах драматичний конфлікт побудований не навколо вад людини, її жадібності або щедрості, образи або марнославства, недоречностей і випадковостей тощо, а навколо зіткнення різних ідеалів». Суголосну думку висловлював і український письменник Микола Вороний: «Нова драма малює боротьбу індивідуума з самим собою; це драма почувань, передчувань, докорів сумління, драма непокою, вагання волі, ляку і жаху... Вся увага художника в ній скуплюється на психологічній концепції, через те, не пориваючи з реальністю, він інтригу, зовнішні обставини, побутові ознаки відсуває на другий план».
❖ Аналітична композиція драми Новий тип драматичного конфлікту породив й особливу композицію драми — аналітичну. Вона полягає у послідовному розкритті таємниць та внутрішньої нестабільності персонажа, що приховуються за зовні щасливою оболонкою зображуваної дійсності. Зав’язкою дії, як правило, є подія, що відбулася ще до початку п’єси, а змістом самої драми стає аналіз причин такої події. Натомість для традиційної драми була характерна така композиція (у загальному вигляді): у першому акті — експозиція, у другому — конфлікт, у третьому — його вирішення. Іще однією особливістю композиції «нової драми» є її відкритий фінал. Ібсен зазначав, що «п’єса не закінчується із падінням завіси після п’ятої дії, справжній фінал — за її межами; письменник позначив напрямок, в якому необхідно шукати цей фінал, потім — [...] справа кожного читача самостійно дійти до фіналу...
❖ Новий тип головного героя. Якщо героєм традиційної драми є той чи інший «соціальний тип» (у Мольера — хитрий слуга, пихатий буржуа, жадібний купець), то у «новій драмі» героєм стає носій ідеї, особистість, «духовний симптом» епохи (Нора з «Лялькового дому» Ібсена, яка бореться за свої права у сім’ї та суспільстві).
❖ Внутрішня дія. Зовнішня дія у «новій драмі» у силу її конфлікту та нового типу головного героя поступається внутрішній. Якщо традиційній драмі властива активна боротьба, то у «новій драмі» переважають роздуми, дискусії, пошуки істини.
❖ Оновлені зображально-виражальні засоби. Особливу роль у «новій драмі» відіграють ремарки та паузи, які з допоміжних засобів традиційної драми перетворюються на основний елемент тексту. Вони визначають ключові елементи у розвитку сценічної дії та формують підтекст. Мова п’єси набуває глибокого символічного змісту. Прихований зміст драматичних реплік, вчинків персонажів стає важливішим за їхнє пряме значення. Таким чином, у тексті «нової драми» існує ніби два плани: перший — те, що говорять персонажі, другий — те, що відбувається («подвійний діалог»).
«Нова драма» — це явище, що пов’язане і з драматургією, і з театром. Тому зміни відбулися і у сценографії. Сучасний театр, за словами шведського драматурга Августа Стріндберґа, тяжіє до повсякденного життя, до строгості виразних засобів й інтимного спілкування з публікою. Декорації та костюми персонажів «нової драми» деталізовані, імітують справжні; гра акторів стає природнішою та наближеною до реального життя; значно підвищується роль режисера.
Як ви знаєте, виникнення «нової драми» пов’язують із драматичною творчістю Генріка Ібсена. Більшість з творців «нової драми» були тільки авторами п’єс, а ще й теоретиками драми (Б. Шоу, А. Стріндберг, М. Метерлінк), вони вели активні пошуки у царині драматургічної і театральної діяльності.
«Нова драма» — цікаве і різноманітне художнє явище, що представлене у різних проявах. Так, вам уже відомо про «драму ідей», «драму-дискусію» Генріка Ібсена та Бернарда Шоу. У цьому розділі ви розширите свої знання про драматичні твори і дізнаєтесь про «символістський театр» Моріса Метерлінка.
Читати статтю підручника,написати опорний конспект з теми.
Завдання:прочитати драму-феєрію Моріса Метерлінка"Синій птах"
14.04.2020
Тема. Символізм як літературний напрям останньої третини ХІХ-початку ХХ
століття. Основні естетичні принципи та поетичне новаторство символістів.
«Поетичне мистецтво» П.Верлена – віршований маніфест символізму. Художній світ поезії А.Рембо. Асоціативно-чуттєва картина Всесвіту у
віршах «Відчуття» та «Голосівки».
Мета: поглибити знання учнів про символізм як літературний напрям, його
особливості, розширити знання про символ, сугестію; розвивати навички
конспектування, висловлення власних суджень, асоціативного мислення;продовжити роботу над поглибленням поняття символізм, імпресіонізм; розкрити своєрідність творчого розвитку А.Рембо
Хід уроку
Мова символів – це мова істинна, всесвітня, вселюдська мова,
вона є однаково справедливою для всіх народів та часів.
В.Шмаков
1. Ш.Бодлер наголошував
на взаємозв’язку людини і природних символів.
Спробуємо
поговорити за допомогою символів. Я буду показувати предмет, а ви повинні
відгадати, що я хочу сказати.
Асоціативна розминка (орієнтовна)
Предмет Відповіді – асоціації
Голуб Вірність, кохання, гармонія
Троянда Кохання, пристрасть
Годинник Відлік часу
Бальна сукня Вишуканість, юна дівчина, бал
Лялька Дитинство, радість
2.Запис 14.04.
Тема уроку
про життя Верлена за планом:
1.Дитинство та юність поета. Вплив Сатурна на його долю.
2.Спроба добропорядного існування.
3. Участь у Паризькій комуні та її наслідки для його подальшої кар’єри.
4.Перипетії дружби з А.Рембо.
5.Перебування у в’язниці. Переродження світогляд
6.Поступова деградація поетичного хисту.
7.Верлен – «король поетів»
3.Виразне читання учнями поезії
Поет не створив жодного зорового образу, ми тільки чуємо, як «ніжно
шумить дощ по дахах і листю». А зорові образи нам навіюються. Змалюйте
зорову картину, яка вам уявилася.
поезії П.Верлена «Осіння
пісня»
Скільки ж асоціацій, зорових, слухових, чуттєвих, навіяв
нам цей вірш. Саме тому навіювання або ж сугестію символісти і
вважали найважливішим засобом пізнання світу та творення своєї поезії. Спробуйте і ви зібрати всі ваші асоціації до поезії «Так тихо серце плаче…» - поезія «Так тихо серце плаче…» належить до символістської
лірики;
- визначає сугестію як важливий художній засіб символістського мистецтва;
- розвиває навички асоціативного аналізу.
4.Аналіз поезії П.Верлена письмово
5.Cвоєрідність творчого розвитку А.Рембо
5.1.Артюр Рембо. Робота з підручниками. Опрацювання біографії поета за планом:
1. Життя в Шарлевілі та стосунки з матір’ю.
2. Геніальність Артюра Рембо та успіхи в навчанні.
3. Ставлення до своїх віршів.
4. Бунтарство А.Рембо в житті та літературі.
5. Смерть на Чорному континенті.
5.2.Аналіз поезії А.Рембо
- Якими ж є основні мотиви поезій А.Рембо?
- Схарактеризуйте ліричного героя цих поезій.
- У чому новаторство творчості А.Рембо?
Учень:
- наводить конкретні приклади використання символів в поезіях Рембо;
- виразно читає і аналізує вірші ;
- визначає особливості художнього світу його поезій;
- розвиває навички художнього аналізу тексту, асоціативного мислення.
Завдання: читати М.Метерлінк "Синій птах"
07.04.2020
Тема.Шарль Бодлер – пізній романтик і предтеча символізму
Мета:
визначити місце поета в літературному процесі кінця ХІХ –
початку ХХ століття, його
зв”язки з романтизмом і модернізмом;створити умови для того, щоб учні поринули у світ
символістської поезії Бодлера, розвивати навички аналізу поетичного тексту, критичного
мислення, усного мовлення;
виховувати любов до краси, до мистецтва слова.
ХІД УРОКУ
Шарль Бодлер – відоме ім”я не
тільки у французькій, а й у світовій літературі. Вважають, що в його творчості
– витоки символізму, з ним пов’язують появу декадансу. Хто ж
він, Шарль Бодлер, – людина і митець? Уже давно існує науковий інститут із
вивчення бодлерівської спадщини, яка налічує
15 тис. досліджень. Духовними дітьми Бодлера вважають таких поетів, як Рембо та
Малларме, Верлен та Рільке, Блок та Білий, ранній Тичина.
Наш урок – це творча майстерня,
де ви станете активними дослідниками поезії Бодлера. Ви поринете у творчий світ
його віршів, спробуєте проаналізувати їх, визначите власне сприйняття цієї
поезії
1.Читаємо тексти віршів Бодлера „Альбатрос”, „Гімн красі”,
„Вечорова гармонія”.
1. Тексти віршів
Альбатрос
Буває, моряки
піймають альбатроса,
Як заманеться їм
розваги та забав.
І дивиться на них
король блакиті скоса —
Він їхній
корабель здалека проводжав.
Ходити по дошках
природа не навчила —
Він
присоромлений, хода Його смішна.
Волочаться за ним
великі білі крила,
Як весла по боках
розбитого човна.
Незграба немічний
ступає клишоного;
Прекрасний в
небесах, а тут — як Інвалід!..
Той — люльку в
дзьоб дає, а той сміється з нього,
Каліку
вдаючи, іде за птахом вслід!
Поет як альбатрос
— володар гроз та грому,
Глузує з
блискавиць, жадає висоти,
Та, вигнаний з
небес, на падолі земному
Крилатий велетень
не має змоги йти.
(Пер. Д. Павличка)
Альбатрос
Щоб їм
розважитись, веселий гурт матросів
Серед нестримних
вод розбурханих морів
Безпечно ловить
птиць, величних альбатросів,
Що люблять
пролітать слідами кораблів.
На палубу несуть
ясних висот владику.
І сумно тягне він
приборкане крило,
Що втратило свою
колишню міць велику,
Мов серед буйних
вод поламане весло.
Мандрівник
зборканий знесилено ступає!
Плавець
повітряний незграбний і смішний!
Той
тютюновий дим у дзьоб йому пускає,
А
цей, дратуючи, кульгає, мов кривий.
Поет подібний теж
до владаря блакиті,
Що серед хмар
летить, мов блискавка в імлі.
Але, мов у тюрмі,
в юрбі несамовитій
Він крила велетня
волочить по землі.
(Пер.
М. Терещенка)
Альбатрос
Буває,
пливучи дорогами морськими,
Аби
розвіятись, полюють моряки
На
альбатросів тих, що в вишині над ними
Серед
блакиті й хмар пливуть віддалеки.
Коли
на палубу вже люта сила збила,
Король
небес, що знав всі грози без числа,
Волочить
важко так свої великі крила,
Мов
сніжно-білі два розкинуті весла.
Крилатий
мандрівник — який незграбний в рухах,
В
польоті буйнокрил — каліка на ногах!
Ще й
дражняться — той в дзьоб йому із люльки дмуха,
А
той, глузуючи, кульгає, ніби птах!
Поете!
Князю хмар твоя подібна сила,
Між
блискавок ти свій й у грозовій Імлі;
Але
під шал образ перешкоджають крила
Тобі,
вигнанцеві, ступати по землі.
(Пер.
І. Драча)
Альбатрос
Чтоб позабавиться
в скитаниях унылых,
Скользя над
безднами морей, где горечь слез,
Матросы ловят птиц
морских ширококрылых,
Их вечных
спутников, чье имя альбатрос.
Тогда, на палубе
распластанный позорно,
Лазури гордый царь
два белые крыла
Влачит
беспомощно, неловкой покорно,
Как будто на мели
огромных два весла.
Как жалок ты
теперь, о странник окрыленными!
Прекрасный — миг
назад, ты гадок и смешон!
Тот суёт свой
чубук в твой клюв окровавленный;
Другой смешит
толпу: как ты, хромает он.
Поэт, вот образ
твой!.. Ты — царь за облаками;
Смеясь над
радугой, ты буре вызов шлешь! —
Простертый на
земле, освистанный шутами,
Ты исполинских
крыл своих не развернешь!
(Пер. Елліса)
Альбатрос
Во время плаванья, когда в толпе
матросов
Случается поймать над бездною морей
Огромных белых птиц, могучих
альбатросов,
Беспечных спутников отважных кораблей,
—
На доски их кладут: и вот, изнемогая,
Труслив и неуклюж, как два больших
весла,
Влачит недавний царь заоблачного края
По грязной палубе два трепетных крыла.
Лазури гордый сын, что бури обгоняет,
Он стал уродливым, и жалким, и
смешным,
Зажженной трубкою матрос его пугает
И дразнит с хохотом, прикинувшись
хромым.
Поэт, как альбатрос, отважно, без
усилья,
Пока он в небесах, витает в бурной
мгле,
Но исполинские, невидимые крылья
В толпе ему ходить мешают по земле.
(Пер.
Д. Мережковського)
Відповідності
Природа — мудрий
храм, де ряд колон живих
Нечутно
шепчеться, як вечоріє днина;
Лісами символів
проходить там людина
І зустріча привітний погляд їх.
Як верховинських
лун глухі, протяжні гуки
Зливаються в
акорд протяжний і міцний,
Де все
з'єдналося: і ніч, І день ясний,—
Так сполучаються
парфуми, барви й звуки.
Є свіжі пахощі,
як тільця немовлят,
Зелені, як лука,
м'які, як звук гобоя,
І є
торжественно-розпусний аромат —
Дух амбри, ладану, дух пижма і бензоя,
Що в безкрай
шириться, як і саме життя,—
У нім екстаза дум, в нім захват
почуття.
(Пер. М. Драй-Хмари)
Соответствия
Природа – строгий
храм, где строй живых колонн
Порой чуть внятый звук
украдкою уронит;
Лесами символов бред,
в их чащах тонет
Смущённый человек, их
взглядом умилен.
Как эхо отзвуков в
один аккорд неясный,
Где всё едино, свет и
ночи темнота,
Благоухания, и звуки,
и цвета
В ней сочетаются в
гармонии согласной.
Есть запах
девственный; как луг, он чист и свят,
Как тело детское,
высокий звук габоя;
И есть торжественный,
развратный аромат –
Слиянье ладана, и
амбары, и бензоя:
В нём бесконечное
доступно вдруг для нас,
В нём высших дум
восторг и лучших чувств экстаза!
(Пер.
Елліса)
Гімн красі
Красо! Чи з неба
ти чи з темної безодні —
В твоєму погляді
— покара і вина,
Безумні злочини й
діяння благородні;
Захмелюєш серця
подібно до вина.
В твоєму погляді —
і присмерк і світання,
Як вечір
грозовий, приносиш аромат.
Німим стає герой з
твого причарування,
І сміливішає
дитина во сто крат.
Чи ти зійшла з
зорі, чи вийшла із провалля,
Йде Фатум, наче
пес, за покроком твоїм;
І, розсіваючи
біду чи безпечалля,
У всьому вільна
ти, хоч пані над усім!
Красо! Ти по
мерцях ступаєш без мороки,
Злочинство,
ревність, жах — то наче золоті
Коштовності, твої
чарівливі брелоки,
Що витанцьовують
на твому животі.
Коханець
зморений, що пригортає милу,
Що кволо хилиться
й зітхає раз у раз,
Нагадує того, хто
сам свою могилу
Вкриває ласками у
свій вмирущий час.
Немає значення,
чи з пекла ти, чи з раю,
Потворо вибредна,
страхітлива й свята,
Як до
безмежностей, що я про них не знаю,
Але жадаю їх,
відчиниш ти врата!
Це байдуже, хто
ти, чи Діва, чи Сирена,
Чи Бог, чи Сатана,
чи ніжний Херувим,
Щоб лиш тягар
життя, о владарко натхненна,
Зробила легшим
ти, а всесвіт — менш гидким!
(Пер. Д. Павличка)
Гимн
красоте
Скажи, откуда ты приходить, Красота?
Твой взор — лазурь небес иль
порожденье ада?
Ты, как вино, пьянишь прильнувшие
уста,
Равно ты радости и козни сеять рада.
Заря и гаснущий закат в твоих глазах,
Ты аромат струишь, как будто вечер
буйный;
Героем отрок стал, великий пал во прах,
Упившись губ твоих чарующею урной.
Прислал ли ад тебя, иль звездные края?
Твой Демон, словно пес, с тобою неотступно;
Всегда таинственна, безмолвна власть
твоя,
Й все в тебе — восторг, и все в тебе
преступно!
С усмешкой гордою идешь по трупам ты,
Алмазы ужаса струят свой блеск
жестокий,
Ты носишь с гордостью преступные мечты
На животе своем, как звонкие брелоки.
Вот мотылек, тобой мгновенно ослеплен,
Летит к тебе — горит, тебя
благословляя;
Любовник трепетный, с возлюбленной
сплетен,
Как с гробом бледный труп сливается,
сгнивая.
Будь ты дитя небес иль порожденье ада,
Будь ты чудовище иль чистая мечта,
В тебе, безвестная, ужасная отрада!
Ты отверзаешь нам к безбрежности врата.
Ты Бог иль Сатана? Ты Ангел иль Сирена?
Не все ль равно: лишь ты, царица
Красота,
Освобождаешь мир от тягостного плена,
Шлешь благовония, и звуки, и цвета!
(Пер. Елліса)
Вечорова
гармонія
Надходить час,
коли стебло співає росне,
Немов кадило,
цвіт димує в тишині;
Мелодій повіви
зринають запашні,
Меланхолійний вальс та очманіння
млосне!
Немов кадило, цвіт
димує в тишині,
І серце скрипки
десь тремкоче стоголосне,
Меланхолійний
вальс та очманіння млосне,
Як вівтар, небеса
високі і смутні.
І серце скрипки
десь тремкоче стоголосне,
Те серце, що
труну ненавидить і в сні!
Як вівтар, небеса
високі і смутні,
Упало в кров свою
світило життєносне.
Те серце, що
труну ненавидить і в сні,
З минувшини бере
світання високосне,
Упало в кров свою
світило життєносне,
Та сяє, мов потир,
твоє лице мені.
(Пер. Д.. Павличка)
Вечірня
гармонія
Вечірній
час прийшов. На кожній стебелині
Вже
квіти куряться, немов кадильний дим;
І
звуки, й пахощі в повітрі голубім;
Меланхолійний
вальс, кружіння й млості дивні.
Вже
квіти куряться, немов кадильний дим;
Ридає
скрипка десь, як серце в самотині;
Меланхолійний
вальс, кружіння й млості дивні;
Сумна
краса небес в спокої віковім.
Ридає
скрипка десь, як серце в самотині,
Зненавидівши
те, що чорним звуть нічим;
Сумна
краса небес в спокої віковім,
Пірнуло
сонце в кров, що застигає в сині...
Зненавидівши
те, що чорним звуть нічим,
Шукає
серце втіх в минулій світлій днині.
Пірнуло
сонце в кров, що застигає в сині,
А
слід горить мені потиром золотим.
(Пер. М. Драй-Хмари)
Гармония вечера
В час вечерний здесь каждый дрожащий
цветок,
Как кадильница, льет фимиам,
умиленный,
Волны звуков, сливая с волной
благовонной;
Где-то кружится вальс, безутешно
глубок;
Льет дрожащий цветок фимиам,
умиленный,
Словно сердце больное, рыдает смычок,
Где-то кружится вальс, безутешно
глубок,
И прекрасен закат, как алтарь
позлащенный;
Словно сердце больное, рыдает смычок,—
Словно робкое сердце пред тьмою
бездонной,
И прекрасен закат, как алтарь
позлащенный;
Погружается солнце в кровавый поток...
Снова робкое сердце пред тьмою
бездонной
Ищет в прошлом угаснувших дней огонек;
Погружается солнце в кровавый поток...
Но как отблеск потира — твой образ
священный!
(Пер. Елліс)
2. Питання
- Які два світи
протистоять у вірші?
- В яких образах
втілюється ця боротьба?
- Символом чого у
вірші є альбатрос?
- Які ще символи
ви знайшли у тексті?
- Що стверджує цей
вірш?
- Як у вірші
поєднуються романтизм і модернізм?
- Висновок. Що
хотів сказати Бодлер цим віршем?
2.2.Питання
до вірша Ш. Бодлера “Гімн красі”
- Яке значення
вкладає поет у поняття “краса”?
- Як він її
характеризує?
- Знайдіть у творі
контрастні образи, визначення, порівняння. Як вони впливають на розкриття
його основної думки?
- Що таке краса
для Бодлера? А як ви розумієте це поняття?
2.3 Питання
до вірша Ш. Бодлера “Вечорова гармонія”
- Які враження і
настрої викликає цей вірш?
- За допомогою
яких художніх засобів відтворюється його музикальність?
- Знайдіть рядки,
де висловлюється ідея твору. Прокоментуйте їх.
- Порівняйте
переклад цього вірша різних авторів. Який з цих перекладів найбільш
трагічний? Який найбільш естетично вишуканий? Доведіть свою думку.
3. Аналіз віршів (письмово)
«Альбатрос»
У вірші «Альбатрос» порушується важлива проблема — місце поета та його
призначення в суспільстві. Твір побудований у романтичній манері. Тут є протиставлення
двох світів: світу волі, високих ідеалів, мистецтва — і світу земного, духовно
ницого, морально недосконалого. Протиставлення зумовлює контрастність образів
— альбатрос і юрба, які набувають значення символів. Згідно з традиціями
романтичної естетики альбатрос
зображується як прекрасний, величний
птах. Він ширяє у високому просторі
неба, вільний І недосяжний для земних
істот. Небо — символ творчої волі митця, а політ альбатроса уособлює нестримний
порив його уяви й фантазії. Птах у
небі (тобто у світі своїх образів,
фантазій, вільних пошуків) втілює
безмежну владу митця у створюваному
ним світі. Невипадково альбатрос називається
«владикою», «королем блакиті», «володарем
гроз та грому», «крилатим велетнем».
Бодлер стверджує високе призначення мистецтва
— служити небесним (тобто божественним)
ідеалам, нести дух волі, світло краси. Слова
«висота» і «блакить» у вірші символізують
піднесені прагнення поета.
Водночас у вірші розкривається тема
трагедії митця у духовно ницому суспільстві.
З прекрасного птаха, який ще недавно
літав у високому небі, а раптом
опинився на палубі корабля, незграбний І безпомічний, глузують матроси. Вони перекривляють його, знущаються з нього. А він, утративши колишню силу, не в змозі протистояти безжалісній юрбі. Ця яскрава алегорія викликає в читача відповідні почуття: ненависть до жорстокості й бездуховності,
любов до прекрасного й високого.
«Гімн Красі»
Цей вірш — естетичне кредо поета. Він стверджує
головне призначення мистецтва — служити Красі. Автор розмірковує про її сутність і роль у
світі. Бодлер ставить естетичний критерій понад усе, закликає «видобувати» красу з усього,
що є на землі, на небі і в душі людини. Тому образ Краси у вірші постає перед
читачем дуже багатогранним і суперечливим, У ній втілено все: присмерк і
світання, небо і безодня, зорі і провалля, світло й темрява, життя і смерть. До
образу Краси автор добирає контрастні тропи: «потворо вибредна», «страхітлива
й свята», «в твоєму погляді — покара і вина», «безумні злочини й діяння благородні».
Йому байдуже, звідки походить Краса,— з пекла чи з раю, від Бога чи від Сатани —
головне, що вона існує і справляє дивний вплив на людей:
...
Захмелюєш
серця, подібно до вина.
Німим
стає герой з твого причарування,
...
І
сміливішає дитина во сто крат.
(Пер. Д. Павличка)
Краса
оспівується поетом як сфера вільного
польоту уяви митця. Породжена свободою, вона вільна в усіх своїх проявах, «хоч
пані над усім». Отже, Прекрасне панує
в житті. І хоча Краса не підвладна
земним законам, її призначення — одухотворяти світ, надихати людей:
Це байдуже, хто
ти, чи Діва, чи Сирена,
Чи Бог, чи
Сатана, чи ніжний Херувим,
Щоб лиш тягар
життя, о владарко натхненна,
Зробила легшим
ти, а всесвіт — менш гидким!
«Вечорова гармонія»
Цей вірш,
один із найдосконаліших творів Бодлера,
являє собою втілення закону “відповідностей”, проголошеного поетом.
«Вечорова гармонія* написана вже в нових,
відмінних від романтичних, традиціях
символічного письма. Автор зображує
чарівну картину вечірньої природи, але
цей пейзаж розкриває не стільки те, що відбувається довкола, скільки те,
що діється в душі ліричного героя. Поезія
змальовує своєрідний «пейзаж душі», який згодом стане таким поширеним у поезії
П. Верлена.
Вечір викликає в героя різні почуття й асоціації. Глибоке
враження справляють на нього захід сонця, нічна тиша, буяння трав і дерев.
Відчуття вечірньої гармонії досягається поєднанням звуків і ароматів,
почуттів і вражень. Мелодії вечора у Бодлера запашні, а запахи органічно зливаються зі
звуками, створюючи єдину музичну тему вечора. Надзвичайно мелодійне звучання вірша
забезпечує особлива
система рим, повторів, асонансів та алітерацій. Із композиційного малюнка
твору виникає чарівна мелодія — піднесена й сумна, прекрасна і дещо трагічна. Це мелодія серця ліричного
героя, духовно багатої особистості,
наділеної даром не просто дивитися, а вдивлятися, не тільки слухати, а й вслухатися в себе і в навколишній світ. Меланхолійний вальс, звуки скрипки навівають світлий і сумний настрій. Ця сугестивність поезії Бодлера є однією з найкращих ознак його лірики, бо вона завжди лишає багато простору для роздумів та асоціацій читача.
Про що ж розповідається у цьому вірші? Про невимовну
тугу особистості, прагнення гармонії і недосяжність Ідеалу, про боротьбу світла й темряви
душі людини, про Життя І Смерть, які завжди йдуть поруч. Картина заходу сонця
набуває символічного значення. Величне світило востаннє осяяло природу — і «упало в кров свою». Цей кривавий
захід уособлює душевні втрати, які завжди
супроводжують життя людини, і саму смерть, що постійно нагадує про себе. Але в останніх рядках вірша виразно звучить світла нота. Як золотий промінь сонця, душу ліричного героя освітила згадка про кохану, про прекрасну мить, що
буде вічно жити в його серці. «Золотий» спогад — ідеал поета протиставляється
природній тліні. Якщо романтики зображували
паралельно природний світ і
внутрішній світ людини, а через описи
природи намагалися розкрити стан
особистості, то у Бодлера зустрічаємо Інше, модерне світовідчуття: те,
що в душі людини, не менш значуще, ніж матеріальний світ, навіть важливіше за
нього!
- Коли аналізували вірші Бодлера, ви знаходили та
тлумачили символи, передавали відчуття поета, тобто знаходили ознаки символізму
у поезії Бодлера.
Символізм – одна з течій модернізму. Вважають, що Бодлер – останній
романтик та перший символіст. Саме з ним пов’язують появу декадансу. Саме він заговорив про необхідність створення
літератури, яку чітко назвав новою, тобто модерністською.
3.Намалюйте у себе на листку
будь-яку квітку (ромашку, тюльпан або просто контур квіточки).
Підберіть
слова-асоціації до слова „квіти” (аромат), запишіть їх під
малюнком квітки. А тепер збоку напишіть слово „
зло”.
- Ви можете поєднати разом в одне словосполучення чи
речення це слово з тими словами, що у вас були раніше? Як? Зачитайте.
- Природне це поєднання, на вашу думку?
Письмово
Саме так – „Квіти зла” – назвав
збірку своїх віршів Шарль Бодлер. Що відтворюють складові цього
словосполучення?
КВІТИ – прекрасне творіння природи, символ краси та
досконалості світу, радості.
ЗЛО – чорна сила диявольського темного породження,
антипод добра, страждання, біль.
У назві – парадокс. У ній
протиставлено сподівання, ідеали, відчай та безнадія.
Збірка Бодлера „Квіти зла” –
перлина світової лірики. Книга, що містила лише 200 сторінок невеликого
формату, визначила на багато десятиліть уперед розвиток усієї європейської
літератури.
Автор визначив основні сюжетні „вузли”,
етапи духовних пошуків свого ліричног героя, поділивши збірку на шість циклів:
„Сплін і ідеал”
„Паризькі картини”
„Вино”
„Квіти зла”
„Бунт”
„Смерть”
В кожному циклі можна виділити
окремі групи віршів: про красу, кохання, сучасне місто, смерть.
Домашнє завдання
1. Прочитати за підручником біографію Бодлера. Дати
відповідь на питання: „Яких суперечностей зазнав на своєму життєвому шляху
письменник і які протиріччя хвилювали його душу?”(письмово анкету письменника коротко)
2. Вибрати будь-який вірш Бодлера із збірки „Квіти зла”, виразно його
прочитати та визначити, чим саме привернув вашу увагу цей вірш.
31.03.
МОДЕРНІЗМ ЯК ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКИЙ НАПРЯМ КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ XX СТ.
Мета: розглянути з учнями зміну світоглядних та естетичних засад літератури й мистецтва на межі XIX-XX ст.; ознайомити з характерними ознаками модерністських течій і явищ у художніх творах, з основними віхами життя та творчості митців, рисами їхнього індивідуального стилю; розкрити зв'язок романтизму і модернізму (на ранньому етапі модернізму), реалізму та модернізму (на зрілому етапі модернізму); охарактеризувати взаємодію імпресіонізму та символізму в ліриці кінця XIX — початку XX ст.
Хід уроку
1.Давайте перевіримо ваші знання з попередньої теми.
2.Межа XIX-XX століть — складна пора в мистецькому житті людства. Німецький філософ Фрідріх Ніцше проголосив: “Померли всі боги, залишилась одна людина!”, і людство опинилося на роздоріжжі думок, моралі, віри. Осягнути сучасність із погляду розуму виявилося неможливим, тому почалися активні пошуки нових форм пізнання дійсності. Мистецтво теж знаходило нові способи відображення змін, що відбулися насамперед у людській свідомості. Складністю та суперечливістю історичної доби зумовлені своєрідність і розмаїття світового літературного процесу. література на межі XIX-XX століть була тісно пов’язана з усіма перипетіями свого часу.
Ми бачимо численні напрями, течії, школи, стилі, простежуємо різноспрямованість руху поезії та прози в багатьох зарубіжних літературах. Їх протиріччя часом доходять до антогонізму, взаємозаперечення, і ні в жодну іншу епоху вони не були так яскраво виражені.
3.Записали дату,тему уроку,конспект
Модернізм (від фр.— новий, сучасний) — загальна назва напрямів мистецтва та літератури останньої третини ХІХ — початку ХХ століття, що відбили кризу культури й розрив із естетикою минулого. Модернізм ґрунтувався на філософських концепціях Ф. Ніцше, А. Берґсона, З. Фройда, К. Ґ. Юнґа та ін.
Уперше слово модерн почали використовувати в кінці І століття для того, щоб розмежувати християнське теперішнє й язичницьке римське минуле. Протягом століть його зміст змінювався. Це випливає і з самого значення слова — приналежність до сучасного. Отже, модернізм є постійним оновленням і не може бути притаманним певному відрізку часу. Модернізм завжди постає з конфлікту, заперечення старого, попереднього, але існує паралельно в часі. Найбільш помітне протистояння на всіх ділянках суспільного та культурного життя почалося наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття.
Підґрунтям для раннього модернізму у мистецтві була творчість романтиків. Модерністський початок прихований у самій природі романтизму, від якого ранні модерністи перейняли неприйняття брудної реальності, протиставлення буденному світу сили духу й мистецтва незалежної особистості, утвердження творчої свободи митця, розвиток символьної природи мистецтва, творення нової художньої дійсності.
Модернізм вимагав від письменників нового слова, яке було б художньо інформативним. На думку модерністів, це повинні бути метафорична мова, лаконічні, рвані речення, запозичений у німого кіно принцип монтажу. Усе це — поетичні засоби, породжені прагненням надати художньому тексту більшої сповненості.
Основні теми модерністської літератури:
• ізольованість особистості, її відчуження й приреченість на самотність;
• знеособлення людини;
• напружене переживання скінченності життя;
• змалювання мертвої механістичності сучасної цивілізації;
• критичне ставлення до історії, зосередження на загальних засадах буття та ін.
Течії раннього модернізму
Символізм (від гр. symbolon — знак, символ, ознака) — одна із течій модернізму, у якій замість художнього образу, що відтворює певне явище, застосовується художній символ, що є знаком мінливого “життя душі” та пошуку “вічної істини”.
Імпресіонізм (від фр. impression — враження) — мистецька течія в живописі, а також в літературі та музиці, котра виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася на початку XX століття у Франції. Основний стильовий прийом імпресіонізму — зображення не самого предмета, а враження від нього. Назва виникла після проведення 1874 року виставки, де була виставлена картина Клода Моне “Враження. Схід сонця”.
Неоромантизм (від гр. vέoς — молодий, новий і фр. romantisme) — течія в мистецтві (перш за все у літературі) на межі XIX-XX століть, що виникла як реакція на реалістичні й натуралістичні тенденції другої половини XIX століття.
4.Читаємо підручник
Складіть опорний конспект статті підручника.
5.Враження. Схід сонця” — картина Клода Моне, створена 1872 року, яка дала назву художній течії — імпресіонізму. Експонувалася у квітні 1874 року на першій виставці “Анонімної кооперативної спілки художників, скульпторів і граверів”, яка стане пізніше відомою як виставка імпресіоністів.
Що ви бачите на картині?
· Які асоціації виникають у вас?
· Чим ця картина відрізняється від реалістичної техніки зображення?
6.Кінець XIX — початок XX століття в літературі позначені активним творчим пошуком нових шляхів відтворення подій, сучасних чи історичних. Одні письменники прагнули зображувати життя у впізнаваних формах, без прикрас, інші в метафоричності шукали й знаходили можливості для творення алегоричних картин буття.
Таким чином, ми маємо всі підстави стверджувати, що на межі століть з’явилася нова література, неповторна й оригінальна.
МОДЕРНІЗМ ЯК ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКИЙ НАПРЯМ КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ XX СТ.
Мета: розглянути з учнями зміну світоглядних та естетичних засад літератури й мистецтва на межі XIX-XX ст.; ознайомити з характерними ознаками модерністських течій і явищ у художніх творах, з основними віхами життя та творчості митців, рисами їхнього індивідуального стилю; розкрити зв'язок романтизму і модернізму (на ранньому етапі модернізму), реалізму та модернізму (на зрілому етапі модернізму); охарактеризувати взаємодію імпресіонізму та символізму в ліриці кінця XIX — початку XX ст.
Хід уроку
1.Давайте перевіримо ваші знання з попередньої теми.
2.Межа XIX-XX століть — складна пора в мистецькому житті людства. Німецький філософ Фрідріх Ніцше проголосив: “Померли всі боги, залишилась одна людина!”, і людство опинилося на роздоріжжі думок, моралі, віри. Осягнути сучасність із погляду розуму виявилося неможливим, тому почалися активні пошуки нових форм пізнання дійсності. Мистецтво теж знаходило нові способи відображення змін, що відбулися насамперед у людській свідомості. Складністю та суперечливістю історичної доби зумовлені своєрідність і розмаїття світового літературного процесу. література на межі XIX-XX століть була тісно пов’язана з усіма перипетіями свого часу.
Ми бачимо численні напрями, течії, школи, стилі, простежуємо різноспрямованість руху поезії та прози в багатьох зарубіжних літературах. Їх протиріччя часом доходять до антогонізму, взаємозаперечення, і ні в жодну іншу епоху вони не були так яскраво виражені.
Модернізм (від фр.— новий, сучасний) — загальна назва напрямів мистецтва та літератури останньої третини ХІХ — початку ХХ століття, що відбили кризу культури й розрив із естетикою минулого. Модернізм ґрунтувався на філософських концепціях Ф. Ніцше, А. Берґсона, З. Фройда, К. Ґ. Юнґа та ін.
Уперше слово модерн почали використовувати в кінці І століття для того, щоб розмежувати християнське теперішнє й язичницьке римське минуле. Протягом століть його зміст змінювався. Це випливає і з самого значення слова — приналежність до сучасного. Отже, модернізм є постійним оновленням і не може бути притаманним певному відрізку часу. Модернізм завжди постає з конфлікту, заперечення старого, попереднього, але існує паралельно в часі. Найбільш помітне протистояння на всіх ділянках суспільного та культурного життя почалося наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття.
Підґрунтям для раннього модернізму у мистецтві була творчість романтиків. Модерністський початок прихований у самій природі романтизму, від якого ранні модерністи перейняли неприйняття брудної реальності, протиставлення буденному світу сили духу й мистецтва незалежної особистості, утвердження творчої свободи митця, розвиток символьної природи мистецтва, творення нової художньої дійсності.
Модернізм вимагав від письменників нового слова, яке було б художньо інформативним. На думку модерністів, це повинні бути метафорична мова, лаконічні, рвані речення, запозичений у німого кіно принцип монтажу. Усе це — поетичні засоби, породжені прагненням надати художньому тексту більшої сповненості.
Основні теми модерністської літератури:
• ізольованість особистості, її відчуження й приреченість на самотність;
• знеособлення людини;
• напружене переживання скінченності життя;
• змалювання мертвої механістичності сучасної цивілізації;
• критичне ставлення до історії, зосередження на загальних засадах буття та ін.
Течії раннього модернізму
Символізм (від гр. symbolon — знак, символ, ознака) — одна із течій модернізму, у якій замість художнього образу, що відтворює певне явище, застосовується художній символ, що є знаком мінливого “життя душі” та пошуку “вічної істини”.
Імпресіонізм (від фр. impression — враження) — мистецька течія в живописі, а також в літературі та музиці, котра виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася на початку XX століття у Франції. Основний стильовий прийом імпресіонізму — зображення не самого предмета, а враження від нього. Назва виникла після проведення 1874 року виставки, де була виставлена картина Клода Моне “Враження. Схід сонця”.
Неоромантизм (від гр. vέoς — молодий, новий і фр. romantisme) — течія в мистецтві (перш за все у літературі) на межі XIX-XX століть, що виникла як реакція на реалістичні й натуралістичні тенденції другої половини XIX століття.
4.Читаємо підручник
Складіть опорний конспект статті підручника.
5.Враження. Схід сонця” — картина Клода Моне, створена 1872 року, яка дала назву художній течії — імпресіонізму. Експонувалася у квітні 1874 року на першій виставці “Анонімної кооперативної спілки художників, скульпторів і граверів”, яка стане пізніше відомою як виставка імпресіоністів.
Що ви бачите на картині?
· Які асоціації виникають у вас?
· Чим ця картина відрізняється від реалістичної техніки зображення?
6.Кінець XIX — початок XX століття в літературі позначені активним творчим пошуком нових шляхів відтворення подій, сучасних чи історичних. Одні письменники прагнули зображувати життя у впізнаваних формах, без прикрас, інші в метафоричності шукали й знаходили можливості для творення алегоричних картин буття.
Таким чином, ми маємо всі підстави стверджувати, що на межі століть з’явилася нова література, неповторна й оригінальна.
17.03.2020
Тема.«Портрет Доріана Грея» як осердя творчості О. Уайльда, філософсько-естетичні та моральні проблеми твору
Мета: поглибити знання учнів про творчість О. Уайльда; розвивати навички роботи з додатковою літературою, аналізу тексту, зв’язне мовлення, логічне мислення; сприяти розвиткові читацького кругозору, аналітичного мислення школярів
Хід уроку
Уайльд мав добре натренований голос приємного тембру, що додавало принад його мові, а головне — вмів з унікальною спритністю у будь-якій ситуації знаходитись на слово, завжди бути іскрометним співбесідником.
Цей свій розмовницький талант Уайльд зберіг до кінця життя, навіть коли втратив гроші, друзів, мистецтво. Письменник зазначав: «Художник живе, лише висловлюючи себе».
1.Історія створення роману «Портрет Доріана Грея»
Свій єдиний роман О. Уайльд написав у рекордно короткий термін (усього за три тижні) на замовлення американського журналу. Уперше твір опубліковано 1890 року. Для окремого видання в 1891 році автор на вимогу видавця додав кілька розділів, аби надати творові «соліднішого» розміру (писати такі короткі романи було не в дусі англійської прози). Цим пояснюється непропорційність окремих частин твору,— зокрема «переломного» XI розділу, куди автор, послуговуючись своєю пам’яттю, увів мало не цілі уступи з різних брошур, антикварних реєстрів тощо.
Відомо, як виник задум роману: одного разу в майстерні свого приятеля Уайльд познайомився з натурником, котрий вразив його досконалістю своєї вроди. «Який жаль,— вигукнув письменник,— що таке славне створіння мусить старіти!» На це художник, погодившись, додав: «Чудово було б, якби він залишався такий точнісінько, як зараз, а натомість щоб його портрет старів і вкривався зморшками». Ця розмова торкалася проблеми, яка ніколи не переставала хвилювати письменника: взаємини життя і мистецтва. Із цією проблемою тісно пов’язана інша: мораль і мистецтво, роль етичного та естетичного в житті. Для Уайльда, як відомо, ці слова були майже антонімами.
Розбіжностей в критичних оцінках роману після появи не бракувало як одразу, так і потім. Сам автор так говорив про свій роман: «Справжня мораль цього твору полягає в тому, що всяке надужиття, так само, як і самозреченість, тягне за собою покару. Тобто, Безіл Голуорд, надміру обожнюючи фізичну вроду, як це робить більшість художників, вмирає від руки того, в чиїй душі він породив страхітливу й безтямну марнославність. Доріан Грей, вівши життя в самих тільки чуттєвих насолодах, пробує вбити сумління і цієї миті убиває самого себе. Лорд Генрі Уоттон намагається бути тільки спостерігачем у житті і під кінець виявляє, що ті, хто уникає битви, ще глибше зранені, аніж ті, хто бере в ній участь».
Передмова до роману складається з 25 афоризмів. У них декларується естетична програма автора. Письменник знову застосовує парадокси для викладу власної естетики. У парадоксальному вигляді повторюються основні положення естетизму: «Митець — творець прекрасного», «Розкрити себе і втаїти митця — цього прагне мистецтво», «Обранцями є ті, для кого прекрасне означає лише одне — Красу» тощо. Не обминув автор і питання моральності мистецтва, роз’єднавши ці поняття як несумісні: «Етичні уподобання митця призводять до манірності стилю», «Розбещеність і чесноти для митця — матеріал мистецтва». Проте життя головного героя роману демонструє небезпечність штучного роз’єднання етичних та естетичних принципів.
У тій самій передмові до роману О Уайльд писав: «Мистецтво — дзеркало, яке віддзеркалює того, хто в нього дивиться, а не все життя». Він чудово засвоїв університетські лекції Пейтера, котрий говорив про усталену мінливість життя. Перед смертю автор скаже: «Життя — не можна писати, життя можна тільки жити». І у цьому також виявляється парадоксальність мислення письменника.
2.Дайте відповіді на запитання та перевірте себе
— Як естетичний ідеал О. Уайльда втілився в романі «Портет Доріана Грея»?
(У романі абсолютизовано творчість та творчу особистість, протиставлено внутрішній світ людини бездушній, грубій дійсності, проголошується насолода як сенс буття (гедонізм).)
— Назвіть головну проблему твору.
(Співвідношення естетичних проблем з етичними законами суспільства. Ця проблема порушується вже в передмові і закінчується описом експерименту над життям головного героя — Доріана Грея.)
— Яку роль, на думку автора, відіграє мистецтво в житті?
(Людині вільно теоретизувати, але мистецтву дано право відтинати від тих абстрактних теоретизувань усе наносне, хибне і минуще.)
— Про що попереджає письменник?
(Людина не може загравати ні з мистецтвом, ні із життям.)
3. Записати в зошиті тему уроку , складання «сюжетного ланцюжка» твору письмово
1. Приїзд
Грея, «чистого» й невинного.
2. Зустріч з
Безілом.
3. Вплив лорда
Генрі на душу Грея, спокуси.
4. Малювання
портрета.
5. Зустріч із
Сибілою Вейн, знайомство, холодність у відносинах.
6.Здійснення
бажання Грея – життя в насолоді.
7. Самогубство
Себіл Вейн.
8. Відображення змін
на портреті.
9.Убивство Безіла.
10. Шлях насолоди,
розпусти й деградації, вплив на інших людей.
11. Самогубство Алана
Кембела.
12. Знищення портрета
і смерть – убивство власної совісті, душі.
4. Записати в зошит
Гедоніст –
людина, яка живе,намагаючись отримати якомога більше насолоди від життя.
Естет – людина,яка
звертає особливо увагу на естетичні явища, будує життя за принципами
прекрасного.
У романі «Портрет Доріана Грея» вирішуються складні філософсько-етичні та моральні проблеми, стикаються різні погляди на мистецтво, його природу, мету. Ці точки зору уособлює художник-естет Безіл Голуорд і гедоніст лорд Генрі. Особливість їхніх суперечок полягає в тому, що вони, відстоюючи засади естетизму, борються не стільки один з одним, скільки разом проти загальноприйнятого, усталеного, традиційного погляду на мистецтво, життя, мораль. Художник Безіл стверджує думку про самодостатність мистецтва. Як митець, він відчуває красу, служить їй, творить її, віддає їй усю свою душу. Лорд Генрі — проповідник насолоди від життя та мистецтва. Практичне ж утілення естетичних ідей у життя уособлює образ Доріана Грея.
Автор застерігає, що бездумне наслідування ідей завжди призводить до краху. Проаналізувавши життя Доріана Грея, можна сказати, що воно є не тільки запереченням зв’язків мистецтва з моральними принципами, як це доводив естетизм, але й доказом головної ідеї письменника про розвиток мистецтва за власними законами, які не збігаються із законами життя.
Практично, ідеолог гедонізму в романі лорд Генрі не робить нічого аморального. Навіть Безіл зауважує: «Ти не говориш нічого морального і не робиш нічого аморального». Тобто ні сам по собі естетизм, ні гедонізм не є шляхом до злочину. В романі ми бачимо фантастичний злам сюжету, що створює незвичайність позиції Доріана Грея, який усе переплутав: реальне життя, мистецтво, красу, потворність. І все це ще раз доводить вічну істину: мистецтво має власні закони розвитку, які не можна переносити на людське життя.
— Подумайте, який давній мотив відтворено у романі
(Мотив продажу людиною душі заради вічної молодості.)
5.Скласти таблицю (робота у зошитах)бажано власна точка зору
Роман Оскара Уайльда «Портрет Доріана
Грея» можна вважати моральною чи аморальною
книгою?
дискусійна сітка Алверманна
Так
|
Ні
|
Проблема
|
Книга є
аморальною,тому що автор проголошує насолоду як вищий сенс існування,
закликає «спробувати все», наголошує на тому, що від життя молодь повинна
поспішати отримати все будь – якою ціною.
|
Звільняючи красу
від моралі, автор застерігає, як таке вивільнення діє на особистість. За
скоєне розплачується портрет( тобто душа). Що бридкіші вчинки, то
відразливішою стає душа. Гине душа – гине й людина. Роман має велике
повчальне значення.
|
У передмові до роману письменник зазначив: «Немає книг
моральних або аморальних. Є книги добре написані або погано написані. Ото й
усе», «Митець не має етичних уподобань». Мабуть ці вислови й дали можливість
звинуватити Уайльда в аморальності. Усе залежить від читача, які уроки він
виносить для себе з прочитаного.
|
6.Дописати речення "Образ Доріана Грея змусив мене замислитись над…
Комментариев нет:
Отправить комментарий